Історії. Пісні. Музика. Анімація
Щоліта на пляжах з’являються мисливці на засмагу, коктейлі й пригоди. Але там їх чекає Мартин.
Він професійний пляжний розбишака: поцупить бутерброд, привласнить чужий м’яч, захопить бар, стане діджеєм – і ще зробить вигляд, що так і було.
Зрештою туристи їдуть додому, а Мартин залишається.
Бо літо минає. А пляжні спогади – ні.
Зустріч з цими веселими розбишаками надихнула Свіярта на написання веселої літньої мелодії, трохи згодом - на створення історії та вірша, а далі - навіть гротескового відеоікліпу.
Мона Ліза, її загадкова посмішка, портрет пензля Леонардо...
Усі знають цю історію.
Але насправді все почалося набагато раніше.
Ще в ті часи, коли люди не знали ні живопису, ні музеїв, ні мистецтвознавців.
Зате вже добре знали, що робити, якщо сказав щось зайве.
Втім, нічого нового.
Ситуації, про які йдеться у цій пісні, вам 100% знайомі.
Саме ця інструкція надихнула Свіярта на нове прочитання звичної ситуації: спочатку - на створення вірша, потім - мелодії пісні, а у фіналі - навіть відеоісторії.
У хорватському містечку Мали Лошинь є музей однієї скульптури.
Саме однієї.
Апоксіомен понад дві тисячі років терпляче чекав на зустріч із людьми. Після того, як його підняли з морського дна, він навіть отримав власний музей.
Ми приїхали майже до самого порогу.
Але вирішили, що альпаки у Словенії та просекко в Італії теж потребують нашої уваги.
Здається, Апоксіомен образився.
Інакше, ніж «Ти ж мене підманула!», цього не поясниш.
Так з'явилася пісня «Чекаю. Апоксіомен».
Якщо довго вдивлятися в небо над морем, можна побачити його... Очі краще заплющити.
Ця пісня народилася з відчуття, що звичне життя може в одну мить розсипатися на «до» і «після». Коли втрачаєш опору, відстань між людьми зростає, а майбутнє стає непередбачуваним, особливо гостро розумієш ціну всього, що колись сприймалося як належне.
«Треба жити!» – не заклик забути пережите, а спроба не дозволити втратам зупинити життя. Минулого не повернути, проте треба зберегти себе, не відмовитися від надії й продовжувати шлях – так, щоби спогади були крилами.
Mona Lisa, her mysterious smile, Leonardo’s portrait…
Everyone knows this story.
But actually, it all began much earlier.
Back in the days when people knew nothing of painting, museums, or art critics.
Yet they already knew exactly what to do after putting their foot in their mouth.
Then again, some things never change.
The situations in this song are ones you'll 100% recognize.
It was this very instruction that inspired Sviyart to reinterpret a familiar situation in a new way: first, by writing a poem; then, by composing the melody of a song; and finally, even by creating a video story.
U iznimno lijepom hrvatskom gradiću Malom Lošinju nalazi se muzej posvećen jednoj jedinoj skulpturi.
Samo jednoj.
Apoksiomen je više od dvije tisuće godina strpljivo čekao susret s ljudima. Nakon što su ga izvadili s morskog dna, dobio je čak i vlastiti muzej.
Stigli smo gotovo do samog praga.
Ali zaključili smo da alpake u Sloveniji i prosecco u Italiji također zaslužuju našu pozornost.
Čini se da se Apoksiomen uvrijedio.
To se drukčije nego riječima poznate ukrajinske narodne pjesme „Ti si me prevarila!“ ne može objasniti.
Tako je nastala pjesma „Čekam. Apoksiomen“.
Ako dugo zuriš u nebo iznad mora, možeš ga ugledati... Oči je bolje zatvoriti.